Я йду, Христе
Текстову основу вистави складають епістолярна повість Григорія Лужицького «Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до матері» і фрагменти спогадів Софії Шептицької «Молодість і покликання Романа Шептицького». Сюжет зосереджується на переломному моменті, коли молодий Роман Шептицький (у майбутньому митрополит Андрей, приймає рішення йти духовним шляхом. Вистава може бути зрозумілою людині будь-якого віросповідання чи конфесії. Адже йдеться в ній про пошук віри, про дорогу до Бога, про усвідомлення своєї місії в житті і не відступництва від неї. А ще – про високу культуру почуттів – як суто людських, так і релігійних.
В ролі митрополита Андрея - Володимир Губанов
Софія Шептицька - Лідія Данильчук
режисер - Ірина Волицька
Прем’єра - 2004 рік
Тривалість вистави - 1 год. 20 хв.
Виставу благословив Блаженніший Любомир кардинал Гузар, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ
Світла історія про вибір,
початок шляху, про сповнене тіней
світле життя святої людини - Андрея Шептицького…
Святі не там на небесах, як писав Дж.Лондон, а тут - між нами -
вони страждають, можливо, більше від будь-кого,
їм реально болить,
а вони ще й витягують зі щоденного бруду душі людей отих малих…
Зрозуміти і відчути у величному іконографічному образі митрполита
реальну живу людину -
ось одна із найпрекрасніших цілей вистави… А їх значно більше:-)
Коментар від Roman Lavrentiy — 29.08.2008 @ 13:25
ПиСи:
ПАСТИР
А.Шептицькому
І почув я голос Господа, що говорив:
”Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?”
А я відказав:
”Ось я, - пошли Ти мене!”
Іс.6,8.
Легіт кружляє по вбогих полях,
Пестить, хитаючи, віти…
Мамо і тату, чекає мій шлях,
Я вас прошу зрозумійте…
Книга. Печатки. Усе як вві сні.
Звуки сурми і звірі.
Отче, прошу, дай цю чашу мені.
Вип’ю до дна, бо вірю.
Доля гірка у народу мого –
Утиски, болі з усюди…
Треба ж комусь рятувати його,
Хто ж, як не я, з ним буде?!
Морок. Безодня. На чорнім коні,
кривда виважує душі.
Хрест понести цей судилось мені…
Дай його, Отче, бо мушу.
Всі ці нужденні – це наша сім’я,
Кожна сльоза – мені в груди.
Краще один вже страждатиму я,
Аніж народ увесь буде…
Злива зневаг. Мертва тінь на стіні,
Спрагою дихають губи…
Боже, вінок цей терновий – мені.
Серцю моєму, бо любить.
Батьку Небесний, благаю, прости,
Мого найменшого брата,
Дай мені силу вогонь пронести,
Їм же – вогонь цей прийняти.
Коментар від Roman Lavrentiy — 29.08.2008 @ 13:28